Сторінка:Міртала.djvu/42

Серед цього ніби бджолиного рою, що, вилітаючи з свого брудного, верескливого вулика, розлітався по розлогій простороні, виднілася часто молода дівчина, дрібненька, гарна, зґрабна, дивочно якось зодягнена. Була то котрась із гаптарок, що розносили довгі пасмужки вовняних тканин, повкриваних на східній взірець гаптуванням, що майоріло химерно поламаними лініями різнобарвним, всуміш із сріблом та золотом, багрецем. Римлянки запопадливо вганялися за цими виробами й оздоблювали ними краї своєї одежі, меблів та вікна своїх помешкань. Вони коштували дорого й були цілком інші за вироблюваних від римських гаптарок; либонь, оця коштовність та ориґінальність і робили їх ще принаднішими. Молода затибрянська гаптарка кожного разу, коли лише мала йти з своїм крамом на той бік Тибру, виходила спозарання з якнайменшої та найбіднішої хатинки передмістя й весела, легка, землі мов не дотикаючи, бігла, швидше б сказати, ніж ішла вузенькими вуличками, залюбляючись безперестанку в красі несених від неї речей, що увидатнювалася ще більш у сяйві сонця на своєму сході. Захоплення це об'являлося в безнастанному розгортанні та розгляданні чудових сувоїв тканини, — все це в супроводі захопленого похитування обабіч її маленької, та не менш за її гаптування ориґінальної, голівки. Голівка ця була вкрита такою гущинею вогнисто-рудих кучерів, що здалеку при сонці її можна було взяти за