Сторінка:Міртала.djvu/38

з великого надморського порту Остії. Кораблі прибували безнастанно; безнастанно теж на узріччі шамотався натовп моряків, змішуючись з тими, що, виладовуючи з кораблів товари, складали їх на березі у високі стоси або на хребтах мулів, віслюків та возами, запряженими також в мули та віслюки, одвозили їх до мостів, що кількома пряжками немов застібали річні береги. Отож стукотіння скрипіння, свистіння й гуркотіння ремесничого й фабричного приладдя, протягле гукання моряків, що запроваджували до порту навантажені кораблі та одноразові могутні сплюски їхніх весел, торохкотіння возів, тупотнява тваринних ніг, галас їдалень, сполучений з розмовами й лайками чоловічих голосів, з вереском жінок, що купували й продавали, та з веселими або плаксивими криками безлічі дітвори, — все це злучалося в неймовірному гуркоті, що, мов безнастанний грім, гучав у важкому, задушливому та смердючому повітрі. Величезні риштаки та підземні канави, що з давніх-давен з недосяжною досконалістю очищали Рим, цієї його дільниці очистити не були в стані. Бо ще виразніш, мабуть, ніж із одягу, мови й рисів обличчя, визирав тут Схід із нагромадженого скрізь сміття, з каламутних і смердючих калюж, що незаймано стояли й поволі розточувалися навкруги, з гострих або прісних пахів, що видиралися назовні з кухонь. Кухенні запахи цибулі й гнилої риби змішувалися в повітрі з густим димом