Сторінка:Міртала.djvu/36

одягали собі на голови сніговобілі чи прикрашені мереживом завивала, молодші попускали на плечі пишноту своїх чорнявих або вогнистих кіс і частенько, йдучи, побрязкували хором дзвіночків, що хилиталися на їхніх високих сандалах з червоної чи відтиснутої в розводи шкіри. Всі вони, чоловіки, жінки, діти, кучеряві та півголі, розмовляли цілком незнаною в інших місцях Риму мовою, що постала в наслідок злиття двох східніх мов: сирійської й халдейської. Мова ця, що нею розмовляли також і сирійці, що тут жили, через силу, посіданих від неї горлових звуків, чинила навіть з негомінкої гутірки галасливий гамір, а трішки йно жвавій балачці надавала вигляду сварки. Безнастанний та голосний гамір, що тут панував, значно збільшувався ще з-за великої рухливости цих людей, з-за близького сусідства порту та з-за сили згромаджених тут фабрик. Людність ця була рухлива. Правда, чоловіки поважнішого віку, похилі й замислені, волоклися часто посеред натовпу хвійним кроком нещасних людей; та навіть у молоді бували зморені й похмурі обличчя, а з-під завивал, що вкривали жіночі голови, дивилися стурбовані або заплакані очі; правда, на всій цій людності позначалося тавро тяжкого існування на чужій землі, під чужим сонцем, непокої та турботи туляння, свіжі, невиплакані ще, жалі та вперті змагання з нестатками; а проте була вона рухлива та енерґійно, жваво, загарливо й гомінко крутилася