В Апулії два розгорені смолоскипи під білий день пролетіли понад ланом та женцями.
Педаній, заслужений вояк, до того ж незрівняної під війну мужности, а під цю хвилю зблідлий та каламутнозорий, голосно скрикнув:
— У рідному моєму Бруціюмі якійсь бабі виросли, далебі, з носа пшеничні колоски…
Це, оголошене від Педанія, чудо, не збудило сміху. Сьогодні, спозаранку ще, найлегкодухіші навіть кепкували б певне з нього; але зараз, які не були вже здатні в чомубудь зневірятися, які, менш численні, не насмілювалися подати й ознаки сумніву. Ніхто, зрештою, не мав сумніву щодо правдивости Пуденцієвих слів, за якими Йому минулої ночі з'явився уві сні його небіж Пріск і з плачем докоряв невідомщеної своєї смерти. Пуденцієві дійсно мусило це наснитися, бо, розповідаючи за це, він жалісно кривив уста, а в очах йому палахкотіла скажена жадоба помсти.
Але страшливіші понад усенькі чуда й сни були викликувані раз-у-раз спомини за дійсні й недавніші випадки. Не вельми давно, бо наприкінці Неронового царювання, боги навідали Рим нечуваною дотіль бурею. В околицях Риму шаленіла повітряна труба, нищачи будинки, збіжжя, виноградники й ліси. Земля затрусонулась, море вихлюплось із свого ліжища й хвилястими бурунами зривало й заносило геть усе, що траплялося на їхній дорозі. В самому Римі блискавки порозбивали
