— Ти дурний, як тільки — йно повите немовляткої — відбуркнувся гаптар, але, не вважаючи на це, ще чуліше й міцніше пригорнув рукою тремтячого свого приятеля.
Вентурій виряченими очима дивився на хмари.
— Дивися, Сільвіє, дивися! нехай мене облишать боги, коли над нашими головами я не бачу череди слонів!
— Ти дурний, як порожня амфора! — сказав удруге Сільвій, але, користуючи з приятелевої химороди, простяг вказівний палець до хмар.
— Череда слонів! — покликнув він, — нехай мене облишать боги, якщо це не є череда слонів. Буде нам добре, квірити, коли ці бестії гримонуть на наші голови! Коли ви не сліпі, то бачите самі, з якого боку вони летять. Зі сходу летять! проклятий схід! прокляті приблуди зі сходу, що накликають на нас гнів богів!
Товча збільшувала спеку та посилювала вражіння. По всіх усюдах розповідалося за нещодавні дивовижні випадки, що найвиразніше свідчили за зближення великих злигоднів. Усі чули й тепер за це розповідали, як, недавно оце, в Апулі корова отелилася телям з головою покрай стегна. В Ареціумі спав камінний дощ. Жахливішим ще лихом зуспіли боги Самніюм. Там також спав дощ, та вже з пошарпаних шматків м'яса. З Етрурії шестимісячне немовля заволало коло материних грудей: горе!
