натовпові те, чого б, може, не спостерегли власні його очі. Славетні з одгадування значінь та провіщень, що ними позначалися з'явища природи, позостаючи в панібратських стосунках з зірками й цілим безмежищем неба, вміючи прозирнути в гнів і ласку богів, вони показували не лише-йно ті різьби і малювання, що ними вкривали небо хмари, але також ще й витовмачували їх. Одні з-посеред них мали промітні й лукаві очі; либонь, у доконуванні своїх діянь мали вони на оці лише власну мету й користь. На обличчях інших позначався вираз містичного екстазу; вони самі вірили в те, що говорили. Говорили вони по різних місцях; скрізь зажерливо наставляли вуха до їхніх слів. Вони показували й пояснювали, зносили горі обличчя й простягали до неба вказівні пальці.
— Дивіться, квірити! коли на небі з'явиться отака цівка крови, як он та, що стікає там за цісарський садок, — боги замислюють страшні супроти людей заміри…
— Eheu! — згукнув другий, — чи бачите ви ці два огневі, схрищені мечі? Це неомильна познака, що Аполон, за зневаження свого свята, волає до Юпітера, щоб він звернув проти вас свої перуни…
— Ескулапе! Ескулапе! — покликав десь повний тремтіння голос, — спусти знову на мої очі ту луску, що ти з них колись її був ізняв! Нехай краще вони знову мені посліпнуть, аніж маю я дивитися на ці чорні щити, що з їхньої середини юшить кров…
