наливати з струнких амфор до їхніх келихів рожевих і фіялкових напоїв.
Але Гельвідій мовчазним движком наказав їм віддалитися, і поспіль із родиною та гістьми своїми сів до hemicyclum. Міртала стояла побіля входу до альтанки. Тутечки ж коло неї, також побіля входу до альтанки, зносилася величезна, витесана мистецькою рукою Юпітерова статуя — не того, що тримав у своїх руках грім і блискавки, але того, що визволяв з утисництва та кривди. Несміливість і зворушення хилили низько зашаріле її чоло, що над ним багрянів сплетений Вртемідором трояндовий вінок. Якийсь час стояла вона нерухома й мовчазна; пригадала собі, що колись любі вуста переказували їй уривок із грецької поеми, де гість прохащий стояв навколюшки коло гостинного домового вогнища. Отож і вона стала навколюшки та, зносячи замружені слізьми очі до преторового обличчя, оповила руками мармурові стопи бога свободи.
Було над вечір. Вуличні галаси сп'янілої з вина та з розбурханих пристрастей юрби здіймалися до стемнілого сьогодні раніш, ніж звично, неба. Стемніло воно сьогодні раніш ніж, звично, тому що насувалася під ним одна з тих борв, грізних і руїнницьких, що їхнє зближення проймало юрбу сполохом, що походив почасти з слушних передбачень,
