Сторінка:Міртала.djvu/28

допомогою котрогось із прихильних йому Монобазових служників, осягнув би він, безперечно, здійснення своїх мрій. Тому Менохім, навіть в хвилини найбільшого захоплення читанням чи писанням, здригався часом раптово, зіскакував з балюстради та з острахом розглядався довкола. За причину його переляку був крик або пронизливий, нелюдський посвист, що скидався на звіряче рикання, чи свистіння хижого птаха, що зненацька розлягалося понад самісінькі його вуха. Він роздивлявся навкруги й не спостерігав нічого, та ж заледве міг отямитися від свого переляку й повернути знову до своїх роздумів чи надхнень, у ногу йому поціляв камінь, пошпурений такою вправною рукою, що дошкульно уражав йому ступню й збивав на землю плиткого сандала. Одночасно він спостерігав і гнучку постать у брудночервоній туніці, що, підкидаючи в повітрі босими ногами, ховалася межи дерева, а з-проміж їхнього гілля вихилялося тоді до нього темношкіре, з блискучими, малими очицями, викривлене злосливим усміхом Сіласове обличчя. А іноді, серед якнайглибшої тиші, з-за якогось дерева або горбовини, раптом вистрибував Сілас та, взявшися бока й вишкіривши зуби, починав вистрибувати перед ним якісь дивацькі плиги та скоки. В мерехтінню блакитного, немов позолоченого повітря, на тлі пустельних полів і тихого гаю, гнучка, боса, брудно зодягнена сирійцева постать, що звивалася