по нікчемної пам'яти бунтівникові Луканієві. Прохаю тебе, гідний, аби не вагався поміж найліпшим моїм приятелем і родиною того, чиє ім'я бренить огидою на язиці кожного з шанобливих римських громадян.
Підчас цього звороту лише одне, неспостережне майже, стіпування промайнуло преторовим чолом. Найвищий у державі суддя, що на його вироки пробувано прилюдно натискувати, з одностайно раз-у-раз нерухомими рисами обличчя, приязним голосом одповів:
— Прохаю тебе, пане, щоб ми якось могли цілком не згадувати за Луканія. Те, що ти б за нього сказав, не було б мені за приємне; мої за нього слова образили б тебе. Твоєму приятелеві, Карові, Гельвідій Пріск добра прияє, але претор не має пам'яті для ймен і людських стосунків. Вирок у справі Кара й Аргентарії виголосять моїми вустами закони нашої батьківщини й справедливости.
На обличчі цісарського сина повільно почав плямитися блідий рум'янець. Позад нього в його почеті шепотіли:
— Ми віщували божистому Доміціянові за відмову цього зухвальця. Відповів: — Око-в-око стоячи зі мною, згубить він свою сміливість“.
Але Доміціян заховував раз-по-раз сумирну поставу, а його усміх ставав майже пестливий.
— Чим же я завинив тобі, гідний і хвальний, що так суворо поводишся ти зі мною та з моїми друзями? — скрикнув він жалісненько.
