приятелів, ледаченько спираючись на колони, перемовляючись проміж себе короткими шепотіннями та усмішечками. Стел показував Цестієві свої білі пальці, ускаржуючись, що він оздобив їх занадто важкими на такий палючий день перснями; Сальвідіній, прикладаючи свої чутливі губи до вуха молодого префекта преторіянців, з цинічним поблиском очей показував на красиве греченя Гелія, що стояв за своїм паном; але префект преторіянців не міг одірвати очі від чорної Аріїної постаті, що збуджувала, очевидячки, в ньому забобонну тривогу, й звірявся потиху котромусь із шамбелянів, що волів би за краще спіткатися з юрбою диких Катів, аніж з цією трагічною жіночою постаттю; у відповідь на це шамбелян похмуро шепотів, що його шматують лихі перечуття, бо ж виходячи сьогодні з дому, він перечепився ступнею об поріг, і йому спав з неї сандаль. А втім, більшість цих людей стояла нерухомо, уважні до кожного руху й постави свого пана; посеред військових часом брязкала криця або соняшний промінь, що спадав через отвір у дахові, зблискував у панцеревій бронзі й позолочував трояндові вінки.
Поміж цих двох груп, відокремлені трохи, стояли око-в-око двоє людей: римський претор і цісарський син.
Високий і дужий Гельвідій був геть вищий за Доміціяна, що його ставну, але невеличку постать, мальовничо оповивала багряна грецька
