Сторінка:Міртала.djvu/27

з них був сирієць Сілас, в брудночервоній, підперезаній шкіряним пасом туніці, босий, з піврудою, півлисою головою, з хитрим, злим та безчільним обличчям. Він був з професії носій, носив ноші. Але бувши більшу частину свого життя за невільника, і нещодавно лише за заповітом свого пана отримавши волю, він прагнув тепер жити на волі байдикуючи лишень та гуляючи. Тягання нош було за важку працю для його тіла, незмірно виснаженого колишнім батожінням, що незагоєні уразки від нього він і досі ще носив на своїх плечах, та ще розпустою, що в її вир він, так несподівано визволений, кинувся з п'янкою радістю. Отже, волів би за найкраще просиджувати неробом цілісінькі дні, розкошуючи в чудовому затінку Егерійського гаю. Й не сидів би він так, як Менохім, на твердій балюстраді, а розлігся б м'якенько на холодному й буйному трав'яному посланні. Голі ноги вигрівалися б йому на сонці, а звинні руки зуміли б всунути до власного гаманця частину асів, що тут побирано; приводив би сюди з собою кількох товаришів, і гомонілося б з ними весело, гуляючи в чіт і лишко, чи, може, навіть в кості, та попиваючи триполінське винце, що на нього спромігся б, мабуть, побірця святого податку, а воно ж бо, хоч рідке й злиденненьке, приємно розливалося б по горлянках босих відпущенців. Коли б не отой триклятий єврей, що ніби, поки віку, засів отут кілька років тому за