Просто неї Фанія розкиданим рухом пестила чорне волосся малого сина, що сидів побіля її колін. Поблизу цих двох жінок, на тлі рудавих тог домових клієнтів, стояв в оточенні своїх учнів Музоній; Артемідор обіймав рукою шию саркастично всміхненого Ювенала; молоденький Таціт з похнюпо насупленими бровима вдивлявся в натовп, що виповнював протилежну половину залі, куди також смутно спозирав глибокими своїми очима блідий і тихий, тільки йно звільнений з пут і кайданів невільництва, Епіктет.
Супротилежну половину залі виповнював Доміціянів почот: військові вельможці в блискучих строях, шамбеляни в барвах двору, сенаторські й шляхетські сини з випещеними обличчями та завитим волоссям, напахощені, різнокольорові, подібні до дженджуристих жінок. Був там завжди похнюпий Цестій, що військові свої поразки силкувався притушкувати й заслонити ласкою молодого цісаря; був також, у вінку із свіжих троянд на голові, гарний Стел, що за кожної нагоди цитував вірші славетних поетів; ще був отой бундючний гульвіса й шикун, цісарів Отонів небіж, Сальвідіній, та Доміціянів улюбленець Мецій Кар і багацько ще ізших людей, що переповнювали Рим розголосом своїх бенкетів і оргій, зухвальством пишноти та дивацтвом жіночого одягу.
Вони стояли там у різних поставах: м'яко схиляючи уквітчані голови на окриті єдвабом плечі
