Сторінка:Міртала.djvu/268

На цей час atrium становила собою видовище величне й юрмливе; з-за кількох рядків легких колонад, що над ними важкими фестонами попідношено кольорові килими, погляд міг занурятися звідти в шерегові подальших кімнат, де світло й тіні поспліталися на виборних меблях, мозаїкових підлогах, окритих малюваннями стінах, довгих рядках статуй, що відображували багатирів і богів. У прикінці цієї перспективи простягався відкритою, довгою галереєю повний квітів перестиль, замкнений рядом жовтих колон, що, як огнисті стовпи, горіли під сонцем на тлі густої прозелені саду. Величезну залю, що йменувалася atrium і освітлювалася лише крізь чотирикутній отвір у дахові, виповнювала сутінь. Посередині сталевою шибою блищав водозбір, оточений вінком зелені й бронзових амурів, що здавалося, бавилися серед неї. За ним, в глибині залі, на мармуровому вівтарі повільно палився оберемок добропахучого дерева, а довкола цих полуміннячків, що хвіялися й вибивалися пахучим димом, стояли однакові завбільшки статуї, що зображали домових богів, патронів і патронок різноманітних справ та родинних почувань. Навколо домового цього вівтарю, у стіп хатніх божищ, сиділа в цей мент преторова родина й поскупчувалися його друзі. Це було досить численне товариство, де найпоперідь впадала в очі похмура постать старої Арії, що сиділа нерухомо у високому кріслі в своїх чорних покриттях.