тремтячі руки, похилившись до землі, витягши шию, перебігаючи слізними очима по громаді, він заговорив:
— Коли я причувався до вашої суперечки, споконвічний підшепотів моєму вуху приповістку, записану в котрійсь із святих наших книжок…
Всі змовкли й дослухали. На жовтих, вузьких Аронових губах заграв проникливий усміх. Знісши трохи горі руки й повільно роблячи ними рух рахуби на пальцях, він казав далі:
— Є на світі чотири малюнькі речі, а мудріші, проте, вони з наймудріших. Комашня, слабенький народець, що в жнива призапасає собі харчу; зайчики, поспільство не потужне, що влаштовує, втім, собі в скелях ліжища; сарана, що не має короля, проте ходить загонами; павук, злецька комаха, що мешкає, однак, у королівських палацах.
Замовк та загадково, лукаво всміхаючись, озирав присутніх розумними з-під червоних повік очима. Ті дивилися на нього з запитливим виразом у очах. По якійсь хвилині, повільніше ще як спочатку, з глибоким роздумом у голосі та похитуваннях голови, він докінчив:
— Сварки так, як і розкоші, — річ можновладних. Нарід слабий повинен, як комашня, пильно нагромаджувати собі поживу, щоб не забракло йому сил до життя; нехай, як зайці, впертим постуком пробиває він собі в твердих скелях безпечні ліжища. Коли він, як сарана, без землі й без короля, нехай
