збудився, немов зі сну. Був це пробудок лева. До лева подібний, метнувся він до загроженого й заслонив його перед напасниками своїми грудьми й розпростертими руками. На його пригноблене й засоромлене до цього часу обличчя повернула вся сміливість і гордовитість. Очі йому блискавками блискали, зблідлі вуста тремтіли. — Далі! далі від нього!.. — закричав він голосом, що в ньому озвалися луни військових наказів, — я чоловік чину, не слів… Серед бою і болю забув я, що чисте, що нечисте… і за ваших мудреців у Ябуе нічого не говорили мені пустельні вихори й буруни перепливаних морів… Знаю тільки про те, що кохаю Юдею, а болізні мої рани кажуть мені, що цей чоловік також її кохає… Він брат мій… добрий!
І напрочуд м'яко оповив руки довкола Юстових грудей, а розпаленілі його очі, дивлячись у приятелеве обличчя, заімлилися такою чулістю, що з нею вони, може, колись, колись, за безневинних часів дитинства, дивилися в небесне блакиття або на багряний келих троянди, принесеної від нього з цісарських садків Мірталі.
— Добрий… — переказав він удруге тихше. — Я не знаю, хто з цих людей є правий, а хто неправий. Мені до їхніх суперечок байдуже! Знаю тільки, що ти мій приятель з дитячих часів і що скривдити тебе не дам…
— Не дам! — переказав ще раз, але дивлячися вже на Сімеона й його прихильників, і голос його
