саме сонце, щоб без гріха на нього могли споглядати!..
— Зрада! перекинчицтво! відступництво! зрада! зрада! — кричало кілька голосів.
— Горе тобі, народе мій! — горуючи над усіма, забренів з-побіля вікна гучний і молодий голос, — розлютований і підозрілий, будеш ти з цього часу страшним ім'ям зрадника наплямовувати кожного з синів своїх, що подасть тобі краплю свіжого напою в новій посудині або пересторогою спробує вирівняти твої шляхи!
Це був Юстів голос. Вмить задихані груди оточили його збитим муром, а кільканадцять рук погрозливо простяглося до нього.
Постала величезна метушня. Забуваючи за небезпеки, що загрожували їм безпосередньо, ці люди палахкотіли відвічною гарячкою нещасливих.
— Геть з громади вірних, Агріпів послугаче! Деркаче едомітів! Болячко на тілі Ізраеля! Зухвалий обпльовуваче святощів наших! геть звідси! геть!
Тепер кілька тремтячих, але дужих рук хапало його за плечі й дерло на ньому тонку тканину римської туніки; одна темна рука, з тремтячими мов у корчах пучками, Сімеонова рука, що йому чорні очі палахкотіли диким вогнем фанатизму, зближалася до його оголеної горлянки. Якийсь ще мент — і навіженство, постале з нещастя, зродило б злочин. Але ж під цю мить Йонатан
