у місті, а також і за те, про що довідався в домі свого зверхника. Тяжка буря зависала над громадою тулячів. Цісар і його сини, єврейська аристократія й частина римського патриціяту, вояки, купці, нарід — усе це закликотіло супроти захожан гнівом і зненавистю, що ніколи не переставали існувати, але зараз, розгорілі й осмілені, могли вибухнути кожної хвилі.
Що за страшний міг бути цей вибух — свідчили едикти попередніх цісарів, що прирікали єврейську людність на загальне вигнання з Риму, та свіжі жорстокі сцени вбивств і пожеж, що вже по зруйнуванні Єрусалиму відбувалися не раз в Антіохії, Олександрії, Цісарії. Над усе — у величезній небезпеці є Йонатанове життя. Сьогодні всі вже знають, що він живий і де саме перебуває. Але ж спокій і безпека цілої громади також зависли на волосинці, що над її зірванням працює багато рук.
Для згромаджених у хатинці людей ці відомості за цілком нові не були. Окрім Юста, мали вони по багатих міських дільницях своїх приятелів, що з-зарання заносили вже їм лихі відомості про заколот серед юрби, що сьогодні вона не виходить з горілки й бенькетує; про те, що на форумі статую Олександра Тіберія, управителя Єгипту, єврея-перекинчика, а втім, однак, все ж єврея, ще до схід сонця облито брудними помиями; що громади простолюду й навіть шляхти проходили повз Монобазів палац, жадаючи, з лютими криками, від
