гомони запальних розмов. У тісних хатинках, що знаходилися в цих маленьких надбудовках, єврейська людність звикла була збиратися й нараджуватися за найважливіших випадків свого бурхливого життя. Аджеж там ніхто не міг їх бачити, несподівано надійти ані підслухати з вулиці.
Комірчина, збудована над Менохімовим дахом, повна була людей, що гарячими кроками топталися по її вбитій з глини, вапна й попелу підлозі, й торкалися завивалами сливе сволоків стелі. Їх було небагато, а втім стиск був такий, що люди наштовхувалися й настоптувалися один одному. Крізь шибку з пухиря проходило сюди небагато світла, повітря також бракувало; струмки поту стікали з-під завивал на зорані зморшками, палахливі, перелякані обличчя.
Переходень, що прибув з форуму, збіг прудко вузенькими сходками на терасу й увійшов до комірчини. Ввійшовши, зразу ж скинув на землю свою керею; з-під неї завиднів вистрійний римський одяг, що від нього похмурий Сімеон і кілька інших з огидою поодвертали очі. Але Менохім шатнувся до того, що прийшов, і хотів уцілувати йому руки.
— Юсте, збавце мого Йонатана…
Той не дав йому докінчити. Не звертаючи уваги ані на повні подяки Менохімові обіймання, ані на підозрілі зиркання інших, секретар Агріпин прудко-прудко почав розповідати за все, що бачив і чув
