Тут, даючи унести себе палкій своїй вдачі, що її, звичне, філософія тримала на гнузді, не будучи на силі охолодити її, він заволав:
— Чи ж є день, хоча одним-один день, щоб ми могли його в спокої й безпечності присвятити задля великих дум та роздумів? Будьмо ж готові, о кохані! будьмо готові до того, що кожна година не одному з нас може стати за судну.
Вони пішли собі.
Переходень, що тому хвилинку озвався до Музонія, також був уже далеко. Вулицею, що провадила з Остійської брами до Тибру, зійшов він з Авентіну, пройшовши під тінявим і рясно повирізьблюваним склепінням Германікової арки, минув міст і опинився в єврейсько-сирійській дільниці Затибря. Тут залягала глибока тиша. Сирійська людність потяглася на місто до вуличних забав і бенькетів, євреї також облишили, мабуть, звичайні свої заняття. Слід гадати, що, вчувши повів бурі чи небезпеки, припали вони до землі, стлумлюючи навіть віддих у грудях. Дільниця прибрала такого вигляду, мов людність, що її замешкує, нагло повимирала. Тісні базари й вулиці, порожні сьогодні, купали свої калюжі й купи сміття в проміннях яскравого, що звістувало бурю, сонця; згусле смердюче повітря каламутною парою оповивало сірі будинки, притемнені шибками з пухиря вікна, тераси з низеньким поруччям, що де-не-де з трикутніх їхніх прибудівельок зглуха видобувалися
