Сторінка:Міртала.djvu/240

Цю сторінку схвалено

— Вітаю тебе, глистюче! Вчора я вже розмовляв з тобою. Живий, кажеш?..

— Живий! — зводячи на велетня погляд та моргаючи жовтими повіками, відповів Сілас.

— Де він є? Де ховається вбивця мого Пріска? веди нас туди, обшарпанче, і справимо тобі нову туніку, що не бачили її з уродин твої жовті баньки! — кричав Пуденцій.

Але Сілас сховався вже за широкими Бабасовими плечима та гинким тілом темнолицої, розпатланої, вистроєної в срібні нараменники єгиптянки Хромії, що зависла на Силаневому плечі.

Нагадування за вчорашній на Септах випадок було за стрілу, овинену в розгорнений знадібок і кинену в юрбу. Всі раптом попригадували собі свої жалі, всі раптом заговорили, всі забаламутилися з обурення й гніву за заподіяну цісарському синові зневагу, за образу чарівної Береніки, за зухвальство нікчемного чужоземця, що зневажив велич римського народу.

З гурту сирійців, де своїм зростом позначався Бабас і де зачувалися піддрочливі й з'ядливі Хроміїні хихоти, верескливий голос знову бучно закричав:

— На ім'я йому — Йонатан!

Була це друга в розгорнений знадібок овинена й кинена в юрбу стріла. Багатьом людям це ім'я пригадало багато речей. Не одні вуха чули за нього багато разів, не одні очі шукали й