комашня чи пантера? Малий, тонкий, мізерний… (схудлий з голоду, бо страшенний голод уже панував там у їхніх мурах), не сягає на зріст мені плеча, правдива комашня!.. а дужий, не зважаючи на це, а посатанілий, пружний та наскочливий на мене зо всіх боків — як пантера! Еге! думаю собі, чи дамся я з'їсти цьому ґедзеві. Боги надхнули мене! Переклав я меча до лівої руки, а правою схопив його за стегно, і не мали б ви часу вимовити Salve! як стяг вже я його з коня. А легкий же був! Рука моя почувала, що тельбухи його були порожні. Тут уже й вони почали відступати перед нашою Фульмінатою, а я, тримаючи мого єврейського лицаря за ноги, мчав його до Тита що духу мого коня. Гнав я, а своїм бранцем, як писар очеретинкою до писання, вимахував увесь час, тримаючи його за ногу, у повітрі. Хто лише спозирнув, вибухав сміхом, але ж з Педанієвої сили та кулаків ніхто зате з того часу не посміється вже ніколи…
Слухачі сміялися не з Педанієвої сили й кулаків, аж надто видимих, а зі змальованого ним образу єврейського вояки, що його римський сотник, тримаючи за стегно, крутив, ніби писар очеретинкою, у повітрі…
— Їхнє зухвальство міри перебрало, — таким саме грубим, як і в Педанія, голосом закричав Пуденцій, що стояв трохи нижче поруч. — Хай Педаній потвердить усю правду того, що зараз
