вам, що це був чаклун… Коли вони раз з Оливкової гори сточилися на нас, мов піна Лернейської гідри, то навіть Фульміната, чи чуєте? найвитриваліша з чотирьох Титових легіонів, Фульміната, де за сотників є Педаній і Пуденцій, не витримала… в порядку і, відсікаючись, та все ж подалася вона назад, і, коли б не Тит, що, зачувши його божистий голос, ми переставали вже й самих себе чути… може, тепер ви не витріщали б очей на юдейські здобичі й не роззявляли б ротів, слухаючи Педанієвої мови… Трикляте плем'я! Кожного разу згадуючи за цей нещасливий день, що на якусь хвилину притьмарив славу Фульмінати, я почуваю страшенну жадобу злопати бодай одного з отих цісаря й Риму ворогів.
Так говорив Педаній, а гнів та суворість, що чимраз більше позначалися на добротливім з натури виразі простацького й великого його обличчя, швидко, немов механічно, передавалися натовпові, що прислухався з-довкола.
— Трикляте плем'я! — вигукнув той самий голос, що раніш із жартівливою іронією говорив, що він під голодний час викусить смарагда з юдейської здобичі та зодягне свою жінку Клелію в перлову гроту. — Трикляте плем'я! Прагнув би й я помститися на ньому за Фульмінату та власними зубами згризти хоча один його паросток!
Живовидячки, найскептичніших навіть з юрби огортав запал. Ті, що стояли поблизу Педанія,
