звичайного. Багато людей закривало голови від соняшної спеки відлогами або брилями з широкими крисами.
— Що він там кумкає? говори далі! Чи, може, тебе мати вивчила вимовляти лише цих двійко слів? — з реготом волано довкола.
Чоловік у кереї сказав удруге:
— Невдячні душі!
Педаній приступився до пояснення загадкових слів невідомого чоловіка. Він обернувся обличчям до згромаджених навколо людей і скочив на мармурові уламки. Здалеку ввижалося, немов величезна його постать у шнурованих сандалах, металевому панцері та з коротким мечем при боці стояла на людських головах. Простягаючи величезного кулака понад ці голови, він покрикнув:
— Громадянин сказав правду. З ваших собачих морд гавкає невдячна душа. Лаєте й ускаржатися хочете на чесного вояку, скоро він вийме з вашого горщика жменю вареної квасолі або, проходячи, притисне вам кінчик делікатної пучки! Чи ж жадний геній, що пеклується за людський розум, не казав вам ніколи, що якби не,цей чесний вояка, то трохи чи мали б ви те, що маєте?
У юрбі озвалися сміхи й погуки:
— Нехай же віддасть мене Юпітер підземним богам, якщо я знаю, що маю!
— Не маю навіть одної-однісінької срібної мисочки!
