Сторінка:Міртала.djvu/227

Арка ще не була докінчена будовою, але за тріюмф Беренічиного улюбленого вимовно розповідали людям речі, що до них він придивлявся з величезною цікавістю. Були це речі, якими нарід, що жив далеко-далеко звідціля, оздоблював і збагачував протягом довгих століть свого існування та довгої низки поколінь, з любов'ю, з шанобою, з мільйонами зусиль, праці й надії те, що було йому за найдорожче та найсвятіше: храм свого бога, вогнище, що до нього збігалися геть усі струмені народнього життя. Були там величезні, стобарвні, пухнасті, незлічимої ціни килими; мистецьки гаптовані, поспинані безліччю дорогоцінних застібок запинала; пофарбовані в багрецеву барву багатенні хутра; був там величезний водозбір, зроблений з металевих свічад; великий божничний стіл з коштовного дерева, з важким золотим поруччям; семираменний ставник, з незвичайними розкошами осипаний золотима лілеями та овочами… Понад усім цим на вершечку підмостку стояла, вся в соняшному сяйві, яскраво намальована величезних розмірів картина, що змальовувала тріюмфальний Титів, по здобутій перемозі, в'їзд до Риму. За возом тріюмфатора тислися радісні юрби, йшло звитяжне військо й волікся почет пригнічених, зблідлих, півголих, з кайданами на ногах та зашморгами на шиях військових бранців. Над картиною в самій горі паленіли золоті літери, що з них складався напис: „Юдея переможена, Юдея підбита“.