й золота статуях богів, цісарів і славетних проводирів; по кількадесяти виплетених з перл коронах; по великому гротові, ніби рясною росою осипаному перлами; а над усе по пригорку, бо це був справжній пригорок, злитому з золота, де на його схилах звивалися виноградні лози, росли вкриті листям і овочем яблуні і, здавалося, бігли немов живі по ньому мисливські громадки з левів, оленів та собак, що їх гонили.
Отакі й подібні дива й коштовності ще з часів Помпея й Цезаря, отож понад сто вже тому років, поволі згромаджувалися в римській скарбниці й зрощували в душі римського народу властиві їм чари. Але сьогодні на форумі серед інших підмостків зносився один, що потягав до себе найчисленніші юрби, бо повиставлювано на ньому найменш знані речі, привезені до Риму заледве тому кілька років по останній славетній військовій перемозі. За останню славетну військову перемогу було безоглядне й остаточне підбиття подавно вже але умовно підлеглої Римові Юдеї. Підмосток, що збуджував найбільше зацікавлення, і позаставлювано власне тою військовою здобиччю, що її звитяжний Тит кілька тому років привіз у подарунок Римові зі зруйнованого Єрусалиму.
Підмосток цей, відокремлений трохи з-проміж інших, зносився поблизу великого нагромадження мармурових уламків, що з них власне під той час будовано тріюмфальну Титову арку.
