Сторінка:Міртала.djvu/224

та приставали до нього також і крамарі, що їм власні вжитки аж ніяк не заважали жадати вуличних бенькетів і забав; найостанніші адвокати, що шукали тут нагоди попишатися з красномовства й здобути через це клієнтів; нарешті, ворожбити, звіздарі, штукарі, що визискували людську цікавість та легковірність. Хоч одночасно в трьох театрах ставлено цього дня гарні пантоміми та втішні ателяни, себто сценічні фарси, хоча тисячі людей придивлялися на Марсовім полі до виставлених там на загальний огляд незвичайних звірів та величезних гадюк, носорожців, слонів, що танцюють, і т. ін., на Септах захоплювалися силанями, танцюристами на канаті, бігунами, різними фіглярами, стрибунами, проте, не було в Римі жоднісінької вулиці, що нею не сунули б громади чоловіків і жінок, наїджених, опитих, а щонайменш розвеселених напоєм, з прикрашеними в зелені вінки головами, з флейтистами на чолі, з вуличними декляматорами, промовцями й блазнями, що, зіп'яшись десь на перше-ліпше височеньке місце, привертали до себе увагу цих громад або збуджували в них сміхи, подібні до гримотіння. Все це грало, співало, сміялося, галасувало в спекотному, скварному повітрі, зрушуваному час від часу тільки через задушні повіви вітру, що віяв із півдня й ніс із собою хмари й бурі. Шмати сірих, важких хмар сунули небом, застуючи часами сонце, але не охолоджуючи спеки, що її палючі подихи