Сторінка:Міртала.djvu/222

Цю сторінку схвалено

 — Де й коли ти бачив, Педаніє, скажену оту пику, пригадає тобі Сілас, носій з того боку Тибру. Ти бачив її на чолі єврейського війська, що зірвало бунт супроти цісаря… Він цісарів і богів ворог… Завзятий єврей, що ладен був би усмажити тебе, Педаніє, і з'їсти за шабашевою вечерею… Він утікач, що давно вже розшукує його римська влада…

— Памятаю! скрикнув Педаній, — заклинаюся Геркулесом! ти пригадав мені все, носіє, подібний до глистюка! Я бачив його на чолі триклятих бунтівників обіч Івана з Гішалі… Завжди він там, був, завжди стояв попліч цього азіятського леопарда… сам мов леопард!..

— Проклін на нього! — завив натовп, — проклін на збунтоване його плем'я!

— Де він живе? лиса голово! де він переховується, глисте! кажи, обшарпанче! роззяв брудну свою пельку, сірійче! веди нас… хай ми його, як жертву спокутну, заріжемо на Аполоновому вівтарі… веди нас!.. нехай віддамо ми його, закутого, у мстиві Титові руки…

Відповіді не було. Малий, скулений, як гадюка, бгачкий Сілас змішався з строкатим, верескливим, рухливим натовпом і — зник.

VII

Як в Аполонів день римські вулиці й торговиці були порожні, бо людність громадилася довкола Септів і Фламінського цирку, так на завтра