Сторінка:Міртала.djvu/221

Цю сторінку схвалено

багато голосів загомоніло разом:

— Не схоплено його й не ув'язнено!

— Якийсь чоловік став за ним і силкувався затулити йому рота…

— Також якийсь єврей, зодягнений у тогу…

— Привів з собою багацько людей…

— Вперлися помежи нас, як бугаї поміж вівці… та й порозсідалися навколо нього…

— Коли, роззявивши пельку, верещав свої дурні прокльони, вони тягли його назад, але він огинався… Худорлявий, як перепілка, що три дні не їла, а дужий, як ти, Педаніє…

— Оточили його так, що ми не мали змоги добратися з нашими кулаками до його боків, ані з наших рук зробити навколо нього ланцюга…

— Відтягали його… оборонили… випровадили…

— Де я бачив? присягаюся Геркулесом, де я скажену цю пику бачив уже колись? — величезним кулаком стукаючи себе по спітнилому чолі, переказував раз-у-раз сотник.

Раптом, гнучко, немов не маючи кісток, випорснув із натовпу й зупинився перед сотника якийсь чоловічок, що ледве сягав сотникові до паса, у брудночервоній блюзі, піврудий і півлисий, з рештками сандалів на сливе босих ногах.

Зводячи до грубого й великого великанового обличча свої жовті малі облудні, мов у кота, очі, він скрикнув: