зневажив півбога та, що найголовніше, перетяв веселу забаву й не дозволив заспокоїтися пекучій цікавості натовпу? Щоправда, і Береніка також була єврейка. Але понад усіх вмирущих знесло її кохання цісарського сина, пристрасна її краса сп'яняла людські очі, і пашіло від неї принадною величчю багатств. Цей же обшарпанець, жебрак, що придивлявся до видовища з лави для простолюду, що в спосіб, властивий єврейській темноті, перекручував латинські слова, — хто він такий є?
— Це єврей! єврей! єврей! — голосно вигукував Сільвій, власник гаптарської фабрики, що на Авентіні. — Нехай божистий Аполон шпурне з обеліску своєю лірою в мою голову, якщо я не впізнав у ньому котрогось із гаптарів, що живуть за Тибром!..
— Ні, зовсім ні; помиляєшся, Сільвіє, — силкувався перекричати приятеля пахощник Вентурій. — Немає жодного сумніву, що він єврей, але не гаптар. І заприсягнуся, що він котрийсь із тих, що на Затибрю вироблюють пахощі…
Стиснений у натовпі, топчучи по людських ногах і потужними плечима розкидаючи людські руки й плечі, торував собі дорогу сотник величезного зросту, розгніваний і зацікавлений, вергаючи з рота грубі прокльони.
— Де він є? — крикнув, — де він подівся? Чи схоплено його й ув'язнено? Я помітив його здалеку… Хто він такий? Я його бачив колись! Бачив його колись! Де я його бачив?
