грудей він вибухав, упроваджувано чимраз далі та далі. В трибунах, ложах і на багатьох шляхетських лавах панувала мовчанка, сторазово вимовніша за гучні оплески. Мовчанка ця була повна злосливої радости, що майже силоміць видиралася на обличчя. Все в Римі, що з будь-яких причин затаювало в серці супроти сучасного стану речей або його представників бодай крапельку отрути, все, що, з погордою споглядаючи на чужі народи, погорджувало окритою клейнодами представницею й того з-помежи їх народу, що ним погорджувано якнайбільш, усе, що було в Римі чистого, обуреного, гордого, зависного або ображеного, з байдужістю, вимовнішою над усі оплески, зустріло образу, кинену через незнані якісь уста на голову цісарського сина та його коханки.
Поспіль із своїм оточенням мовчав і спозирав звитяжним поглядом і Цестій, що ненавидів євреїв, бо не міг їх звитяжити, бо відібрали йому вони дружину; мовчазно, але іронічно посміхалися й у ложі Елія Ламії, що його обличчя, під веселою машкарою, на саму згадку за любовні пригоди цісарського сина тріпалося з розпачу та гніву; похмуро й сливе голосно сміялися родичі й приятелі Марції Формілії, залишеної Титової дружини. Але ж спохмурніле й лихе зробилося звичне добротливе, грубе салдатське Веспасіянове обличчя; Доміціян запальним рухом простяг руку, кричачи:
