З-за шарлатних крисочок, з погаптованих перлами й золотом подушок, повільним, розкішним і томним рухом, у всій величі своєї високої постаті, оповита цілою пишнотою своїх шатів, підвелася й станула чарівниця сходу. Чи ж хто коли здолає обчислити болісні маріння, турбування та прагнення, що з ними вона очікувала на цю хвилину? Чи хто коли вгадає, кохання зараз чи пиха клекотіли пекучим огнем в її жилах? Під закрутами золотого ланцюга, по пишних її грудях пробігало пристрасне тремтіння; коси, мов чорні гадюки, звивалися по її стану, на смаглявому обличчі та багрецевих устах з'явився вираз п'янкої півпристрасної, півзапальної знемоги. Вона низько, покірливо похилила осяяну в діяманти голову, звела темні повіки і з-під запони хвилястих тремтячих вій, затопила погляд чорних, як ніч, пестливих, покірливих очей у знесених до неї очах свого улюбленого.
Якусь хвилинку дивилися вони один на одного. Береніка поволі, в дрімливому немов надпориві, похилялася над вирізьбленим поруччям трибуни, а в долонях, несміливим рухом закоханої невільниці, зносила лавровий вінок.
На кінець цієї сцени, на кінець сцени, коли мало за поголосками, що вже кружляли, відбутися проголошення шлюбу цісарського сина з халдійською королівною, багатотисячне згромадження очікувало сперши духа, з різноманітними почуваннями. Тільки де-не-де, вгорі й нанизу, оббігали
