Сторінка:Міртала.djvu/211

або голів, сп'яли ставма бойові коні й гнали навперейми, сп'янені, здається, подихом бога війни. Ось-ось, як поломінні буревії, мають вони вже зіткнутися з собою, але один з них робить прудкий зворот і шукає порятунку в утечі. Інші, наздоганяючи його, розпорошуються також. Арена зароїлася від вояків, що поодинці, зокрема, доконували з блискавичною швидкістю тисячі завертів. Тракійські білі коники, несучи на собі біло повдяганих їздців, виглядають немов розсипана над моріжком, цілком його не дотикаючи, лебедина зграя. Деякі подібні до жовтих левів, що в гонитві за здобиччю порозмаювали за вітром свої гриви; інші на чорних потужних конях розносять проміття бронзових панцерів і шишаків, понад які з щонайбільше розпростертими крилами зноситься золотий Титів орел, а його золотий спис з гущині залізних, сталевих ратищ стріляє понад усі голови, що навіть у поспіху й шалю втеч і гонитов не зводять очей з отих його повітряних порухів. І зараз також, на подану тим блискучим вістрям ознаку, загони повертають з розтічу, швидко, мов думки, збігаються, вишиковуються, повертають свої коні навспак і утворюють посеред арени величезний, збитий чотирикутний, мур ніби, що в одну мить споруджено його з конячих голів та опанцерених людських грудей. Над цим муром виріс та настобурчився непробитою гущавиною високий, шпичастий ліс залізних і сталевих списів,