— Твій чоловік наказував відповісти тобі, пань-матко, що не варт мати сина той, хто не зважиться чинити за справедливістю й законом.
Справедливости й закону загоджено. На вершечку брами заграли войовничо, урочисто, протягло труби, її двійчасті половини з мережаними лиштвами на одвірках розчинилися навстяж, багатотисячна юрба, з погамованим у грудях віддихом, знерухоміла.
З розчиненої брами на розлогу зелену арену поволі почали в'їздити чотирикінними шерегами кінні й збройні загони, що, посувалися один по одному; посамперед був наймолодший загін, де на аракійських малих білих, як сніг, конях їхали верхи юнаки, що заледве з хлопців вийшли, в сніжистих, оздоблених у шарлат туніках, в зелених вінках на простоволосих головах, з повними стріл сагайдаками за плечима й легенькими, короткими дротками в руках. Мало що не підлітки, стрункі, гинкі ці піввояки й півдіти міцно, втім, і зручно тримали на сріблястих поводах свої коні, що, ступаючи з зальотною принадністю, здавалося, не дотикали сливе моріжку арени.
За цим білим і легким загоном з'явився другий, старший вже й тяжчий, полискуючи золотистою мастею коней, наїжачений довгими гострими списами, плинучи, мов річка криці, малими щитками й пласкими шоломами їздців. Третій, взірцем німців, не укривав нічим ані голів, ані грудей.
