ремствував, змовк і надвірні покам'яніли. На вершку високої брами з'явився претор. Велично овинений у білу золотими пальмами всипану тогу, з берлом в одній руці й білою хусткою в другій, дужий і сміливий Гельвідій Пріск з'явився на вершечку воріт, повітаний оплесками одних і мовчазним жахом інших.
— Sophos, преторе! Вітаємо тебе, відважний! Здоров'я тобі, гідний — зносився знизу догори сніп голосів, що бреніли захватом.
Блідий і пролисий Доміціян зиркав скажені погляди на верхівку брами; тутечки-тамечки з уст людей, що красувалися військовими строями, зривалися брутальні прокльони; юрба оханулася й зажебоніла.
— Цісар ще не прибув… Цісаря немає… Цісаря немає… За цісаревої відсутности! Чи ж може це бути? Чи ж може це бути? Чи ж може це бути?..
Могло це бути. Сталося. Претор однією рукою сперся на срібному орлі свого берла, другу простяг. Біла хустка, як великий метелик, упала на зелену арену. Воднораз понад усі гамори знісся повний невимовного глузування Ламіїн голос, вигукуючи:
— Довгого тобі життя, Гельвідіє! Довгого тобі життя! Довгого тобі життя!
Фанія притьом накинула на обличчя сріблястий серпанок; спохилений над нею Артемідор прошепотів:
