Сторінка:Міртала.djvu/202

свого дому. Величезний почет, не менший за ті, що довкола патриціїв, становили їхні клієнти й служники, обсів глибоку й велику Агріпину трибуну, а з-посеред нього простотою постави й одіжі, як і тихим смутком на обличчі, вирізнявся Юст. Виконуючи, мабуть, наймиліші чи найважливіші Агріпині справи, посів він найближче до Агріпи місце та з-за фестонів шарлатних запинал обводив навколо задумливим поглядом. Раптом почуття здивовання й турботи тріпонуло спокійними рисами його обличчя, а з уст йому вирвався притьмом пригнічений оклик. Його погляд, повільно розглядаючись по строкатій мішанині одінь і облич, надибав на добре знану йому постать, завважену ним, може, тому, що була вона йому дорога й до того ж мала познаки, що відрізняли її від довколишньої юрби. За ці познаки були: надзвичайна худорба тіла, подерта, що в багатьох місцях світила зчорнілим і засмаленим тілом, одіж, темне, худорляве, перетяте червоними рубцями та чорною розпатланою бородою заросле обличчя. Цей високий, худорлявий і в подертій одежині чоловік не сидів, але стояв на котрійсь з найостанніших, призначених задля простого люду лавок і так похилився наперед, ніби вмить, рухом роз'юшеного тигра, намірявся порватися на арену, що зеленіла глибоко внизу. Його запалі, колами темних, синців оточені очі вдивлялися з-під зчорнілих повіків та насуплених брів у Агріпину та