ложах патриціїв, чоловічі й жіночі постаті запали в нерухому мовчанку. Заледве де-не-де якийсь двірський повітав її вставанням з місця та ввічливим порухом руки; спинаючись майже на плечі зігнутого Цестія, Кая Марція видавала голосні оклики цікавости й подиву; чола філософів і сенаторів похнюпилися, поважні жінки поспускали очі, навіть по вустах витворних шикунів і чепурух бликали погордливі, глузливі посмішки. Оплески й крики вгорі ще тривали, коли Береніка усадовилася, напівлежачи в м'якій поставі, посеред шарлатних, золотом і перлами погаптованих подушок, в оточенні численного жіночого почоту, зодягненого в барвисті й пишні східні строї.
Одночасно по другий бік трибуни посідали прибулі з нею чоловіки. Тут горувала виключно римська одіж. Агріпа, в сенаторській латіклаві, блідий, зимний, мовчазний, мав вигляд епікурейця, що не дозволяє жодним, хоча б і світовим, справам порушувати вибагливого його спокою. Обіч нього, але цілком до нього не подібний, знаходився Йосип, єврей, що на знак пошани до панівної в Римі родини Флавіїв прибрав прізвище Флавія, — ex-владар Галілеї, обвинувачений у зраді батьківщини від проводирів юдейського повстання, письменник, уславлений уже з своїх писаних по-грецькому творів, де він навперемінки і підлещувався до переможців, і вславляв переможений свій нарід, лаючи й обмовляючи тих з-помежи своїх
