Жодна з римських жінок не носила таких плащів, пасів, ланцюжків і вільно поспусканих кіс; жодна з них, найбільш залюблена в збитках, не оповивалася такою безліччю барв, мережива, дорогоцінного каміння й металу. Жодна також, найзальотніша, не мала в обличчі цього виразу півсонної, замріяної, покірливої пристрасти, що промовляла, вабила, пестила зі смаглявого чола, вичорнених повіків, довгих хвилястих вій та піввідкритих пристрасних Беренічиних очей. Закоханий у пишноті блисків і фарб, півсонний, любашний схід Даріїв, Сарданапалів і Соломонів, здавалося, спливав у надро римського плем'я в поставі цієї жінки, що при її з'яві в амфітеатрі залягла на якусь хвилинку могильна тиша, аж ген угорі, на найвищих поверхах, розляглося грімотіння оплесків і криків. Вгорі, на найвищих поверхах, оця, що причаровувала похотіння, її краса поспіль з пишнотою її строїв упокорила їй пристрасну й залюблену в багатстві юрбу.
— Хай живе Береніка! Здоров'я й щастя Береніці! Sophos! (слава) Sophos! Sophos!
Так гукав угорі різноплемінний, зажерливий на вражіння натовп, бажаючи приподобитися цісарському синові; там плескали долоні, голови здіймалися й спускалися, мов хвилі, борсалися руки, повіваючи в повітрі різнобарвними хустками. Середні, виповнені вояцтвом лави зрідка тільки окселентували запалові юрби; внизу, в трибунах і
