холов повільно, бо очі його ззирнулися з багатьма приязними поглядами, що подавали йому втямливі для нього знаки порозуміння та однодумности.
Лише одна трибуна була ще порожня. Велика й не менш за цісарську багато оздоблена, вона зосереджувала на собі повсякчас загальну увагу. Чому досі не виповнювало її товариство тих людей, що на них громадянство очікувало з щонайбільшою цікавістю? Всім було відомо, хто має в ній сидіти. Чому не прибувала та, що її ім'я було сьогодні на всіх геть устах? Чи затримали її в ліжку аж до цього часу східні лінощі? або в мріях за царського коханка забула вона про сьогоднішню врочистість чужого їй народу? А, може, не могла вона відірватися від свічада, прагнучи своєю красою викликати сьогодні з уст свого улюбленця слово, що на нього вона очікувала віддавна, та здобути приязнь народу, що його володаркою прагнула вона стати? З середини не видно походів, що прибували, до амфітеатру. Вони входжали до лож і трибун через численні коридори, що полегшували наплиття й відплиття людности. Проте, нагло багато тисяч затоплених у той бік очей добачили за легким мереживом зачиненої брами довгу смугу зодягнених у біле людей із знесеними в руках оповитими пучками різок сокирами. Це були ліктори, що, йдучи низкою один за одним, упереджували кілька пишних і
