Зате безнастанно, голосно, по-латинському й грецькому, щебетала там Кая Марція, пригортаючи в обіймах невиводне своє цуценя; побіля оголених грудей інших жінок тулилися карлики, малпки, папуги й навіть учені голуби й шпаки; ледачий Стел повівав широкими рукавами свого прозорого жіночого одягу; витворний Кар душів міцними пахощами; поет Марціял укладав притьмом з'ядливі епіграми, що гучним сміхом відгукалися у великій і людній ложі.
Неоподалік звідти привертала до себе увагу багатьох людей велична й зодягнена в скромну столлу преторова дружина, Фанія. Декілька лише великих рубінів криваво полискувало в чорному її волоссі, звідки опадав сріблястий серпанок, оповиваючи, мов легенька хмаринка, її стан. Довкола неї було багато людей: літніх жінок, молодих дівчат, чоловіків у рудявих плащах і з довгими бородами, по чому розпізнавано філософів. У цій ложі, спокійні постаті й витримані рухи давали найпевніше уявлення про дійсний, суворий тип римського плем'я. Розмови точилися тут негомінкі, та жваві й повні усмішок молодих уст і палких зблисків очей. Фанія, чемна й уважна до кожного слова свого оточення, здавалася, втім, за неспокійнішу та блідшу, ніж звичайно бувала. Гельвідія з нею не було. Як претор, мусив він з верхівки високої брами подати знак на початок ігрищ. Без поданого ним знаку, вони не могли розпочатися.
