юрба, що в цей момент, вбачивши цісарського сина, що входив до котроїсь ложі, шаленіє вигукуваними на його честь погуками; — та ті ото там громади багатих зальотників, ледарів і гультяїв обох статей, що тільки но тепер починають виповнювати ложі й трибуни блискучою пишнотою свого одягу й гомоном порожніх, беззмістових своїх балачок, але не ті, о! запевне, не ті он трибуни й ложі, де поволі й ніби неохоче починають усадовлюватися чоловіки й жінки, що навіть сьогодні, в день ігрищ, у день Аполонів не скинули з себе своєї поваги, суворости, задуми, що в їхній глибині клекотять вічні й непримирні бунти. Їхні шереги змаліли вже з меча й вигнання підозрілих очей і мстивих рук дев'яти попередніх цісарів, а проте живуть вони ще, також присутні тут, а на похнюплих їхніх чолах звивається, здається, далі й далі в майбутнє, той промінь, що перед віками полискував на серпах, що скошували царське збіжжя на Тарквінієвому лані…
Трибуни й ложі були вже майже повні. В одній з них Цестій, отаман війська подоланого в Юдеї та запеклий ворог єврейського плем'я, зодягнений у сніговобілу й золотом шиту латіклаву, злягав на розкішно погаптованих подушках, похмурий та роздратований, дарма що довкола нього громадилося велике, складене з осіб обох статей, оточення. Молоденької й гарненької його дружини, що прихилилася до ізраельського бога, обіч нього не було.
