швидко засвоювали римську цивілізацію, галли, півдикі похмурі британці, еспанці з палкими очима, пружні та худорляві парти, жовтошкірі, розумні, з хитрими очима та саркастичними посмішками єгиптяни, що з них не один, мабуть, поглядаючи на околичну пишноту й лад, з пихою нащадка великого роду, виводив перші первістки їх із своєї батьківщини. Східній переказ за Вабилонську башту, здавалося, немов сподіявся в оцій збиранині найрізноманітніших племен і мов, що їх підбиття, жадоба насолоди, найрізноманітніші справи та непереможна сила впливу вищої цивілізації на нижчу згромадили всіх до світової столиці.
У цьому хаосі почувалося силу меча, що злютовував його в покірливу одноцілість. Позначалося це в величезній кількості різної зброї й різних також племен вояків, що сьогодні, очікуючи упоміш із людьми й гуртом з ними на ігрища, горували живовидячки над ними чванькуватістю, гордовитістю, сміливістю слів і рухів, ладні, здавалося, стоптати все, що припало б їм не до вподоби, знаючи добре, що зробити це можна їм було безкарно.
І дійсно! За найвищого свого привідцю й суддю вони мали цісаря. А хто ж, як не вони вчинили його за цісаря? Хто, як не вони, створили для Палаціюму залізний підмурок, що на ньому він стояв безпечно? Чи тільки вони? А! й ота ще
