Сторінка:Міртала.djvu/190

жовтим світом середину глибокої улоговини, що її стіни з верхівки аж до низу роїлися вже від постатей, одінь і людських облич. Протягом цілої ночі Марсове поле шумувало морем люду, що очікував тут денного світанку, і що його значна частина, лише но почала на світ благоєловлятися, з радісним гамором порозсідалася на круглих лавах. Чотирнадцять лав, призначених для вояцького стану, виповнилося вже по береги, але шляхетність постав і рухів, властива людям вищих громадських станів, як також запопадлива дбайливість „дезигнаторів“, урядовців, що показували місця й пильнували порядку, не допускали тут того тиску й того галасу, що клекотів на горішніх поверхах, виповнених натовпом купців, фабрикантів, ремесників, поденників, фабричною та двірською челяддю, а щонайбільше — вояками. В цій юрбі неможливо було вже відрізнити римських тубільців від давніх або недавно прибулих захожан з Греччини, Сирії, Малої Азії, Африки, Еспанії, й навіть з недавно упокореної Галлії й Британії та з півпідбитих, півсоюзних німецьких країв. Посеред нащадків старовинних квіритів, смуглявих, з вузькими чолами й гордовитими навіть і в лахміттю поставами, посеред зґрабних, гинких, стрійно зодягнених, балакучих греків та з хитрими поглядами й нахабними обличчями сирійців, юрмилися кремезні й опасисті кападоки, чорні нумідійці, білі русяві та сильні німці, жваві, веселі, що напрочуд