і крамниць сточувалися аж до країв розлеглої простороні, встеленої завжди весняною прозеленню моріжку, оповіяної свіжістю безлічі водограїв, що їхні перлисті джуркотіння сполучалися з шепотінням лаврів та мірт, а діямантові дощі спадали до стіп сніговобілих, бронзових, повизолочуваних статуй, що скидалися на засуджений тут на непорушність драматичний і залюблений натовп богів, велетнів, царів і поетів. Водяні стовпи, снопи й веселки били з величезних келепів, що в бронзових долонях зносили їх тритони з потужними півгадючими, півлюдськими тілами, з роззявлених дельфінових пащ, з келіхів, здійманих стрункими руками неблазних Нереїд.
Посеред, весняної прозелені безліч обрямованих букшпанами й фіялками стежок, оточуючи міртові й лаврові гаї, в'юнилася й прибігала, нерозплутаним на око хаосом, до стіп найбільшого з римських кружґанків, двоповерхової галерії, такої широкої, що внизу розминалися в ній легко чотирикінні вози, а вгорі міг зуміститися й проходжуватися багатотисячний натовп. Великий кружґанок починався від самого річного берега, з-під склепіння високої брами, пасмужками мережива своїх колон і різьб перетинав завширшки розлогий обшар колишнього Тарквінієвого лану й зникав аж під схилами Капітолійського пригорку, за могутніми, круглодовгастими стінами Фламінського цирку, уквітчаного, немов гірляндою з полумені,
