або розпливався в жаль незглибний, в квиління безсилої дитини, чи в скажений лемент розтрощених вояцьких грудей. Коли-не-коли якесь слово або ім'я вибивалося назовні божниці. Чути було слова: військо, фортеці, охоронні мури, чвари, облога, голод, нічні вискоки, божниця, пожежа, руїни, різанина, втечі. Вчувалися також назви країн, народів та окремих людей: Рим, Понт, Сирія, Ідумея, Арабія, Єгипет, Веспасіян, Тит, Йосип Флавій, Іван з Гішалі. Знати було, що багато відразу людей і різними засобами брали участь у драмі, що за неї розповідалося, що багато країн і міст було за свідків сцен, що відбувалися там, що багато мужів, на цілий світ славетних, силкувалися різними напрямками попихати її до остаточного розв'язання. Коли поперший раз ім'я Івана з Гішалі спало з уст оповідачеві, йому відповіло велетенське, що кілька тисяч грудей піднесло, зідхання. На голос імені найславетнішого з проводирів, найзавзятішого з завзятців, найвитривалішого з оборонців Сіону, всенькі серця голосно застугоніли й груди глибоко, довго зідхнули. Потім усі знерухоміли знову, заслухані, німі, в закам'янілій тиші.
Линули години; нараз голос оповідачеві, як піщана порошинка серед хмари налетілої куряви, зник у потужному окрикові юрби, що цього разу не змовк зразу, навпаки, замінився в довгий, безладний, пристрасний гам безлічі голосів. У затисненій
