Сторінка:Міртала.djvu/173

Цю сторінку схвалено

не лише заможні мешканці дільниці, що не клопочуться своїм часом, але, за мальовничим виразом тори також „той, що рубає дерево, і той, що носить воду“.

По один бік позолоченої балюстради посідали чоловіки, по другий — поставлені над кількома мармуровими східцями лави виповнювалися рядами жіноцтва. У велелюднім цім зібранні, кожне спостережливе око мусило б перш за все добачити одну опрічну його рису, а саме цілковиту майже відсутність дорослих юнаків. Опріч невеличкої громадки тих, що з їхніх облич, півдитячих ще й позбавлених чоловічого заросту, можна було впізнати, що вони дуже ще недавно перестали бути хлопчаками, знаходилися там лише дохожалі, або літнього віку чоловіки, старезні діди, або ті, що доходили вже старощів. Щоправда по вулицях і майданах дільниці бавилася, звичайно, сила малечі, але поміж зграї дрібних цих істот і сивим, або снігом припалим, натовпом їхніх дідів і батьків позначалась явнісінька щербина. Складався на неї цілковитий майже брак одного покоління, покоління, що кілька років перед цим на поклик розпочатої святої війни вимандрувало звідси до далекої батьківщини та й не вернуло вже. Які загинули на кривавих бойових полях, у пожежі, що поглинула божницю, під мстивим мечем звитяжців, які, розпорошені по світах, волочили тяжке життя або, як бранці, поневірялися в звитяжців