майбутнього цісаря з жінкою сходу вбачає задля себе пониження; коли б не спротивлювалися цьому самі навіть філософи, що мають тут величезний вплив і що погорджують єврейством за його віру, що її вони вважають за накопичення забобонів темного та простацького народу… Чи знаєш, яка доля спіткала стоїка Гераса, що прилюдно громив Тита за виставляння перед людські очі з своїм до Береніки коханням? — Йому стято голову на громадському майдані. Жахливіша, мабуть, ще доля спіткала за те ж саме Діониса з Прузії. В циркові, за стотисячного натовпу, закликав він Тита, щоб повернув до залишеної своєї дружини Марції Фурмілії, а Береніку щоб відіслав на її батьківщину… Діониса прилюдно збатожено й вигнано з Риму, таж Марціїні Фурміліїні родичі й приятелі залишилися, і їхня образа та бажання помсти збільшують і зміцнюють ворогів цісарської влади, що ще існують в Римі й що на чолі їх стоять претор Гельвідій і стоїк Музоній…
Йонатан слухав цього оповідання зі скупченою та зажерливою увагою.
— Юсте! — поволі й замислено почав він. — Отож римляни усупротивляються цьому зв'язкові з-за погорди й зненависти до нас… а з-поміж наших братів не знайшлося жадного такого самого смільця?
— Як же це могло статися? — відмовив Юст. — Ті, що становлять Беренічине оточення, жадають
