волі втішалася господиня шинку, беззуба Харопія, з сивим волоссям, що звисало на жовте її обличчя з-під брудної хустки; вона, наливаючи з глиняної амфори вина до червоної її чари, намовляла її залишитися на завдішнє перебуваннячко в шинку. Єгиптянка з своїм гнучким тілом та подібними до гадячих вигибів рухами, з густочервоними вустами, чорним розхристаним волоссям та миготливим полиском срібних обручок, узнана, видко, була, за повабну Венеру цього місця. Харопія підлещувалася до неї й увесь час доливала їй квасного, але міцного напою, а та вихилила його стільки чарок, із скількох літер складалося ймення силаня Бабаса.
— Весело мені тут серед вас, приятелі! — скрикнула вона, — але веселіше ще буде нам позавтрьому, коли цісарські кухарі понапікають задля нас волів і свиней, а підчашники позаливають наші горлянки вином менш квасним, аніж твоє, Харопіє! Ігрищ та бенкетів, цісаре! Щедрий і добрий є цісар! Матимемо ігрища та бенкети!
— Життя та щастя цісареві, панові нашому! — крикнуло враз безліч голосів, і сумісний цей поклик довго й далеко летів у чистому літньому повітрі.
На терасі Менохімового будинку, що цілком була захищена стіною трикутної надбудови від поглядів переходнів, опірці на гаптовані Сарині
