Сторінка:Міртала.djvu/149

Цю сторінку схвалено

Розмовляли тихо, таємничо та, в протилежність до розвеселілих і напідпитку вже людей, що волочилися вулицями або оточували шинок, здавалися ще за засмученіших та неспокійніших, як завжди.

Їхні тихі розмови, таємничі порухи, боязкі погляди, що ними вони розглядалися довкола, й позначковувало оту другу течію сьогоднішнього заколоту на Затибрю, оту принишклу, глуху, що з-під споду плинула, течію.

Сторожке вухо, що уважно дослухалося б до шереху цієї течії, вчуло б, що коли в тій, другій, голосно й безнастанно згадувано за Береніку, так у цій тихо лунало Йонатанове ім'я. Але ніхто підслуховувати їх не мав і на думці. Навіть Сілас, забуваючи за свої жалі та помсту, весело гарбався, простягаючи на сонці перед шинком свої босі ноги, у купі горіхів, граючи з товаришами в чіт і лишко; високий Бабас, показуючи за кидані йому аси свою силу, обділяв довкола охочих щутками, і від цих його щигликів люди хилиталися на ногах, або й падали на землю; Хромія ж біля стіни шинку, виблискуючи срібними обручками, що оздоблювали темну її шкіру, й пасучи очі на Бабасові, верескливо розповідала, як пані Фанія звільнила її й випровадила з дому. Десь в іншому місці попобили б її та призначили за послугачку до кухні; але з преторського дому лише відправлялося злих та неохочих до роботи служників. З її