Сторінка:Міртала.djvu/147

Цю сторінку схвалено

з-за того боку Тибру. За річ, що привертала до себе увагу всього цього строкатого й півголого натовпу, що не дозволяла йому працювати та громадила його по вулицях та перед шинками, було завтрішнє Аполонове свято та ігрища й забави, що до нього лаштувалися. Ігрища — це було слово, що робило на них чародійний вплив. Воно бурило їхню кров у жилах, розпалювало буйну уяву й цікавість, у шаленій нетерплячці, здавалося, відривало від землі їхні ступні.

Розмовляли, швидше б сказати — кричали, кількома мовами.

Найменш у цьому місці зачувалася латинська мова. Частіш бреніли зіпсовані й змішані з латиною грецькі діялекти; а горувала над ними, майже цілком їх тут поглинаючи, сирійська мова. Проте всі розуміли одне одного щонайкраще.

Коли поміж цих людей різного походження й властивостей заходили за іншого часу часті й бурхливі суперечки, співзаводництва та сутички, то сьогодні, напередодні ігрищ, вони цілковито сходилися на єдиних і спільних жаданнях та очікуваннях. Суперечок, щоправда, не бракувало й зараз, але суперечок приятельських, що розвязувалися спокійно. Одні кричали, що воліли б краще боротьбу гладіяторів у амфітеатрі, або веселі, що лоскочуть жирування, пантоміми в Бальбусовому чи Помпеєвому театрі, аніж ці кінні лицарські вправи вельможної молоді, що мали відбутися