до мене… Дурна з мене дівка, що так довго згоджується своїми пестощами обдаровувати таку, як ти, макуху!..
Сілас похнюпо пробубонів:
— Усунено б їх швидко-прудко, коли б знаття, що в своїй буді вони переховують заклятого цісаря й богів ворога!
Зони посунули в напрямі до шинку, що з його замкнених дверей пробивалися крізь щілини червоні світла смолоскипів та приглушені звуки сирійської sumbuki.
В Менохімовій хаті залягала вже тиша й темрява.
Другого дня незвиклий заколот почувався в Затибрянській дільниці, особливо ж у тій частині, де мешкали сирійці та євреї. В цій ворохобні було немов дві течії: одна голосна, криклива, весела; друга погамована, глуха, що йшла мов з-під споду. Жаден з-поміж багатьох сирійців, що працювали звикле як носії, вивантажники краму та виробники цегли, не пішов цього дня до звиклої своєї праці, але всі вони громадилися, гомінко й жваво жестикулюючи, довкола своїх помешкань та шинків; до них прилучалося чимало злидачілої, годованої державою вуличної набріді, голодранців та гультяїв, що сьогодні вони всі сюди наплинули з подальших частин Затибря й навіть
